— Як же ти опинився тут, достойний полководче, адже головні твої сили перед нашим військом?

— Я знав, як повільно посувається ваш загін з Мемфіса, коли царевич зосереджував полки під Пі-Баїлосом. Отож і вирішив для сміху захопити вас, вельмож, зненацька. Та, на лихо, сюди прибув царевич і поламав мої плани. Завжди роби так, Рамзесе, звичайно, коли зіткнешся із справжнім ворогом.

— А коли він, як оце сьогодні, натрапить на силу, втроє більшу, ніж у нього? — запитав Гергор.

— Відвага й розум важать більше, аніж сила, — відповів старий полководець. — Слон у п’ятдесят разів дужчий за людину, а проте кориться їй або гине від її руки.

Гергор слухав мовчки.

Вирішили на цьому маневри закінчити. Наступник трону в супроводі міністра й полководців поїхав до війська, що стояло поблизу Пі-Баїлоса, привітав ветеранів Нітагера і попрощався зі своїми полками, наказавши їм іти на схід і побажавши успіху. А сам з великим почтом вирушив назад до Мемфіса; жителі землі Госен у святковому одязі, з зеленим гіллям у руках, юрбами стояли понад шляхом, вітаючи переможця.

Незабаром дорога звернула в пустелю, і юрби потроху стали танути; а коли вони наблизилися до того місця, де штаб царевича, обминаючи святих скарабеїв, вступив до ущелини, — на дорозі не залишилося нікого.

Тоді Рамзес підкликав Тутмоса і, показуючи на лисий пагорбок, шепнув:

— Піди туди, до Сари…

— Розумію.

— І скажи її батькові, що я віддаю йому маєток біля Мемфіса.

— Розумію. Післязавтра вона буде в тебе.

По цій розмові Тутмос попрямував до полків, які рухалися за почтом, і зник.

Майже навпроти ущелини, якою вранці їхали метальні машини, за десяток кроків від шляху, ріс невисокий, хоч і старий, тамаринд. Тут передній загін, що йшов перед почтом царевича, раптом зупинився.

— Може, ми знову натрапили на скарабеїв? — посміхнувшись, спитав міністра наступник трону.