— Виходить, там, біля шляху, стоїть супротивник?..

— Стоїть сам непереможний Нітагер.

Здавалося, наступник трону раптом знавіснів. Губи його скривилися, очі викотилися з орбіт. Він вихопив меч і, підбігши до греків, крикнув хрипким голосом:

— За мною, на тих, що заступили нам дорогу!..

— Живи вічно, ерпатре! — вигукнув Патрокл і теж вихопив меч. — Уперед, нащадки Ахіллеса! — звернувся він до своїх воїнів. — Покажемо цим єгипетським пастухам, що нас зупинити не можна!..

Сурми заграли до бою. Чотири короткі, але стрункі шеренги греків кинулися вперед. Знялася хмара куряви, залунали вигуки на честь Рамзеса.

Через кілька хвилин греки опинилися проти єгипетських полків і… завагались.

— Вперед! — крикнув царевич, змахнувши мечем.

Греки наставили списи. В шеренгах супротивника зчинився якийсь рух, прокотивсь невиразний гомін і теж наїжилися списи.

— Хто ви, безумці?. — прогримів могутній голос з того

боку.

— Наступник трону! — відповів Патрокл.

На мить запала тиша.

— Розступіться! — наказав той самий громовий голос. Полки східного війська поволі розімкнулись, немов важкі

подвійні ворота, і грецький загін пройшов між ними.

До наступника трону наблизився сивий воїн у позолоченому шоломі і, низько вклонившись, промовив:

— Ти переміг, ерпатре. Тільки великий полководець міг так вийти із скрутного становища.

— Ти — Нітагер, найхоробріший з хоробрих! — вигукнув царевич.

У цю хвилину до них підійшов військовий міністр, який чув цю розмову, і сказав ущипливо:

— А якби серед вас був такий самий свавільний командир, як ерпатр, чим скінчилися б маневри?

— Дай спокій молодому воїну! — відповів Нітагер. — Хіба тобі не досить того, що він показав лев’ячі пазурі, як і годиться нащадкові фараонів?

Тутмос, чуючи, що розмова стає небезпечною, звернувся до Нітагера: