Царевич вирвався, одбіг кілька кроків, знову повернувся і знову вкрив поцілунками її гарне обличчя й чорне волосся, ніби не чуючи нетерплячих покликів сурми.
— Іменем його святості фараона заклинаю тебе — іди за мною! — крикнув Тутмос і схопив царевича за руку.
Обидва щодуху побігли в той бік, звідки долинали звуки сурем. Рамзес часом заточувався, мов п’яний, і раз у раз оглядався. Нарешті вони почали вибиратися на протилежний пагорок.
«І цей юнак, — подумав Тутмос, — хоче боротися з жерцями!..»
Розділ четвертий
Наступник трону та його товариш з чверть години бігли скелястим гребенем узгір’я, щораз ближче чуючи звуки сурем, які все гучніше й гучніше грали тривогу. Нарешті обидва опинилися в такому місці, звідки видно було далеко навкруги.
Ліворуч тягнувся шлях, за яким було добре видно Пі-Баїлос, царевичеві полки, що стояли за містом, та величезну хмару куряви, яка здіймалася над військом супротивника, що сунуло зі сходу.
Праворуч темніла глибока ущелина, серединою якої грецький полк тягнув метальні машини. Недалеко від шляху вона зливалася з другою, ширшою ущелиною, що виходила з глибини пустелі.
Саме в цьому місці діялося щось незрозуміле. Греки з машинами стояли нерухомо там, де сходилися обидві ущелини. А на самому перехресті, між шляхом і штабом наступника трону, вишикувалися чотири щільні шеренги якогось невідомого війська, ніби чотири загорожі, наїжачені блискучими списами.
Незважаючи на стрімкий схил, царевич бігцем помчав до свого загону, туди, де стояв військовий міністр в оточенні офіцерів.
— Що тут сталося? — гукнув царевич грізно. — Чому ви сурмите тривогу, замість того щоб іти далі?
— Ми відрізані, — відповів Гергор.
— Хто?.. Ким?..
— Наш загін трьома полками Нітагера, які вийшли з пустелі.