Обидва юнаки геть розвеселились.

— А ти хто така? — спитав Рамзес, беручи дівчину за руку. Але та вирвала її.

— Як ти смієш! Я — Сара, донька Гедеона, управителя цього маєтку.

— Єврейка… — шепнув Рамзес, і тінь пробігла по його обличчю.

— Ну то й що!.. Ну то й що!.. — вигукнув Тутмос. — Думаєш, єврейки гірші від єгиптянок? Вони тільки скромніші й недоступніші, що надає їхній любові особливої чарівності.

— То ви невірні! — сказала Сара з гідністю. — Відпочиньте, якщо ви стомились, нарвіть винограду і йдіть собі з богом. Наші слуги не дуже раді таким гостям.

Вона хотіла була піти, але Рамзес її затримав:

— Стривай… Ти сподобалась мені, і я не хочу, щоб ти йшла від нас.

— Злий дух тебе поплутав. Ніхто в цій долині не сміє так розмовляти зі мною… — обурилася Сара.

— Бачиш, дівчино, — озвався Тутмос, — цей юнак — офіцер жрецького полку Пта і писар у писаря того пана, який носить опахало над тим, що носить опахало над самим номархом Габу.

— Він і справді схожий на офіцера, — мовила Сара, задумливо поглядаючи на Рамзеса. — А може, навіть, і сам вельможний пан? — додала вона, приклавши палець до вуст.

— Хто б я не був — твоя краса перевищує мою вельможність, — палко вигукнув Рамзес. — Але скажи, це правда, що ви… їсте свинину?..

Сара ображено глянула на нього, а Тутмос відповів за неї:

— Одразу видно, що ти зовсім не знаєш євреїв. Та єврей ладен скоріше вмерти, аніж з’їсти шматочок свинини, хоч, на мою думку, це не така вже й погана страва.

— А котів ви вбиваєте? — допитувався Рамзес, стискаючи руку Сари й заглядаючи їй у очі.

— І це вигадка… безглузда вигадка!.. — обурився Тутмос — Ти міг би спитати мене і не плести таких дурниць… Адже в мене були три коханки єврейки.

— Досі ти казав правду, але зараз брешеш, — відповіла Сара. — Єврейка не буде нічиєю коханкою! — додала вона гордо.