— Ти все запам’ятав?

— Так, достойний пане.

— Твоя пам’ять — як граніт, що на ньому пишуть історію, а твоя мудрість — як Ніл, що все заливає й запліднює, — сказав міністр. — До того ж боги обдарували тебе найбільшою зі всіх чеснот — розумною покорою…

Писар мовчав.

— Отже, ти краще, ніж будь-хто, можеш оцінити розум і вчинки наступника трону, хай він живе вічно!

Міністр трохи помовчав. Він не звик так багато говорити.

— Скажи ж мені, Пентуере, і запиши це: чи ж годиться, щоб наступник трону висловлював свою волю перед усім військом?.. Так може поводитися тільки фараон, або зрадник, або… легковажний юнак, який однаково легко робить безглузді вчинки і кидає безбожні слова.

Сонце зайшло, і незабаром на землю спустилася зоряна ніч. Над незліченними каналами Нижнього Єгипту почав збиратися сріблястий туман. Лагідний вітерець ніс його аж до пустелі, освіжаючи стомлених воїнів та напуваючи рослини, що вже гинули від спраги.

— Або поміркуй і скажи мені, Пентуере, — вів далі міністр, — де царевич візьме двадцять талантів, які він сьогодні так необачно пообіцяв війську? Зрештою, де б він не взяв ці гроші, мені, та, напевне, й тобі, здається небезпечним,  що наступник трону робить подарунки війську в той час, як його святість не має чим заплатити полкам Нітагера, які повертаються зі сходу. Я не питаю тебе, що ти думаєш про це, бо й так знаю, як і ти знаєш мої найпотаємніші думки. Прошу тільки, щоб ти запам’ятав усе, що бачив, щоб розповісти про це на раді жерців.

— А коли вона буде? — спитав Пентуер.

— Скликати її ще немає приводу, — відповів міністр. — Спершу спробую приборкати непокірного бичка за допомогою батьківської руки його святості… Бо шкода хлопця: він має великі здібності й силу південного урагану. Але якщо цей ураган, замість того щоб змітати ворогів Єгипту, почне класти його пшеницю і виривати з корінням пальми!..

Міністр замовк, і його почет зник у темній алеї, що вела до Мемфіса.