Воїни схилили голови.

— Цю владу я використаю насамперед для того, щоб віддати кожному по заслузі.

Офіцери перезирнулися.

— Євнано! — вів далі міністр. — Я знаю, що ти завжди був одним з найретельніших офіцерів…

— Правда, промовляє твоїми устами, найдостойніший отче, — відповів Євнана. — Як пальма чекає роси, так я чекаю наказу своїх начальників. А коли їх не отримую, то я — мов сирота в пустелі, що не може знайти дороги.

Вкриті шрамами офіцери Нітагера з подивом прислухалися до спритної мови Євнани і нишком думали: «Цей буде возвеличений над іншими».

— Євнано, — казав далі міністр, — ти не тільки ретельний, але й побожний; не тільки побожний, але й чуйний, мов ібіс над водою. Боги також щедро обдарували тебе: вони дали тобі прозорливість змії і зір яструба.

— Щира правда плине з уст вашої достойності, — озвався Євнана. — Якби не мій гострий зір, я не побачив би двох священних скарабеїв.

— Так, — перебив міністр, — і не врятував би нашої колони від святотатства. За цей вчинок, гідний найпобожнішого єгиптянина, дарую тобі… — Міністр зняв з пальця золотий перстень. — Дарую тобі цей перстень з ім’ям богині Мут, прихильність і ласка якої, якщо ти на неї заслужиш, супроводитиме тебе до кінця земної мандрівки.

Його достойність вручив перстень Євнані, а присутні голосними вигуками вславили ім’я фараона й забряжчали зброєю.

Але міністр не рушив з місця, тож Євнана й собі стояв, пильно дивлячись йому в вічі, мов вірний пес, який, діставши з хазяйської руки один шматок, крутить хвостом і чекає другого.

— А тепер, — знову заговорив міністр, — признайся, Євнано, чому ти не повідомив нас, куди зник наступник трону, коли військо з великими труднощами посувалося ущелиною?.. Ти вчинив погано, бо через це ми мусили сурмити тривогу поблизу супротивника.

— Боги свідки, що я не знав, куди подівся найдостойніший царевич, — відповів здивований Євнана.